Матеріали категорії

Відвідувачі

Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 (продовження)

Початок

36.1. Провадження у справах про банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну або іншу цінність, може бути припинено за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування у разі надання ними гарантій задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями. Якщо ж вимоги кредиторів такого  суб’єкта підприємницької діяльності   не будуть погашені протягом поточного та наступного календарних років, то, зокрема, провадження у справі про банкрутство може здійснюватися на загальних підставах.
Особливим статусом наділені містоутворюючі та особливо небезпечні суб’єкти господарювання.
Майно суб’єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус, може бути продано лише як цілісний майновий комплекс, за винятком випадку, коли його двічі не продано на аукціоні (конкурсі). Перелік майна, що продається частинами, погоджується з органом, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника.
Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування можуть поручитися за виконання зобов’язань суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну цінність або особливий статус. Умови такої поруки визначено частинами дев’ятою і десятою статті 85 Закону.
36.2. Статтею 86 Закону до особливостей розгляду справ про банкрутство сільськогосподарських підприємств віднесено забезпечення переважного права розташованих у цій же місцевості сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств на придбання належних боржнику об’єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва, за ціною, визначеною на торгах.
36.3. Як особливість розгляду справи про банкрутство страховика стаття 87 Закону визначає укладення мирової угоди лише за умови  погашення заборгованості за вимогами кредиторів першої і другої черг, заборгованості за вимогами застрахованих осіб, вигодонабувачів, страхувальників за договорами обов’язкового страхування, а також вимогами, пов’язаними з відшкодуванням сум компенсаційних виплат і витрат у зв’язку із здійсненням компенсаційних виплат за договорами обов’язкового страхування.
36.4. Стаття 88 Закону передбачає особливості банкрутства не лише професійних учасників ринку цінних паперів, як у попередній редакції Закону, а й інститутів спільного інвестування. При цьому встановлено, що продаж цінних паперів, належних професійному учаснику ринку цінних паперів, здійснюється на торгах організатора торгівлі на ринку цінних паперів.
36.5. Підставою для визнання банкрутом фізичної особи-підприємця   визнається нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та/або виконати обов’язок зі сплати обов’язкових платежів (частина друга статті  90 Закону).
За приписами частини шостої статті  91 Закону  ліквідатор банкрута – фізичної особи - підприємця   призначається господарським судом у порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна. Тобто кандидатура ліквідатора визначається судом за допомогою автоматизованої системи  з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство.
З визнанням фізичної особи - підприємця банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури:
- настають строки виконання зобов’язань банкрута;
- припиняється  нарахування  неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових (економічних) санкцій за зобов’язаннями банкрута;
- припиняється стягнення з банкрута за усіма виконавчими документами.
Водночас за зобов’язаннями (вимогами), не пов’язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, нарахування фінансових (економічних) санкцій та стягнення за виконавчими документами не припиняється (частина п’ята статті 91 Закону). 
До наслідків визнання фізичної особи - підприємця банкрутом віднесено також позбавлення такої особи на три роки права на здійснення реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, на придбання майна або отримання грошових коштів у кредит, укладання договору поруки і передання майна в заставу (частини восьма і дев’ята статті  92 Закону).
Статтею 92 Закону передбачено, що кошти, одержані від продажу майна фізичної особи-підприємця, вносяться  на спеціальний банківський рахунок. Порядок і розмір задоволення вимог кредиторів зазначаються  господарським судом в ухвалі за наслідками розгляду грошових вимог (частина перша статті  92 Закону). Цією ж нормою визначено  черговість задоволення вимог кредиторів фізичної особи - підприємця, яка включає  три черги.
Новелою у регулюванні банкрутства фізичної особи – підприємця є те, що звільнення її від зобов’язань у зв’язку з припиненням провадження у справі про банкрутство не допускається, якщо боржник ухилявся від виконання зобов’язань щодо погашення боргів, вчинив дії щодо приховування майна, не надавав необхідну інформацію або надавав недостовірну інформацію господарському суду, який розглядає справу про банкрутство, про що господарський суд виносить відповідну ухвалу (частини п’ята і шоста статті  92 Закону).
36.6. Для ініціювання процедури санації боржника його керівником згідно із статтею 94 Закону повинна бути отримана письмова згода на впровадження відповідного плану санації та на призначення керуючим санацією керівника боржника не лише кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50 відсотків кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку, а й усіх забезпечених кредиторів.
У такій процедурі розпорядник майна, який діє одночасно з керуючим санацією – керівником боржника, призначається в порядку, встановленому Законом, тобто його кандидатура визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство. Трудові ж відносини керівника боржника з працедавцем зупиняються на час виконання повноважень керуючого санацією, однак він отримує заробітну плату в тому ж розмірі, в якому він її отримував до призначення керуючим санацією.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено введення ліквідаційної процедури у разі пред’явлення боржником недостовірних відомостей про його майнові активи або у разі неможливості відновлення платоспроможності згідно з планом санації.
36.7. Як передумову звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується власником, визначено дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства (стаття 95 Закону).
Вирішення питання щодо визнання банкрутом  такого боржника повинно здійснюватися в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі. Ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна, тобто кандидатура арбітражного керуючого  на призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (частина друга статті  95 Закону).
36.8. Статтею 96 Закону врегульовано особливості банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, крім підприємств, що є об’єктами власності Автономної Республіки Крим та комунальної власності. Орган, уповноважений управляти державним майном, залучається до участі у відповідній  справі, бере участь у зборах і комітеті кредиторів з правом дорадчого голосу та за його участю господарським судом призначається керуючий санацією, ліквідатор банкрута.
Запобігання банкрутству таких підприємств може здійснюватися шляхом застосування поруки в порядку, передбаченому статтею 85 Закону, а обов’язковою умовою    провадження у справах про їх банкрутство є визначення початкової вартості майна та майнових прав цих підприємств відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»  (частина тринадцята статті  96 Закону).
37. Розділ VIII Закону присвячений питанням, пов’язаним з діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).
Порядок призначення та усунення арбітражного керуючого у справі про банкрутство врегульовано статтею 114 Закону.
Розпорядник майна призначається господарським судом із застосуванням автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство,  керуючий санацією та ліквідатор - за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання - за ініціативою суду, крім випадків, передбачених Законом. На державні підприємства та підприємства, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) призначаються господарським судом з урахуванням додаткових вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Господарський суд може усунути арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов’язків за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (щодо державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або за власною ініціативою.
У новій редакції Закону до підстав усунення арбітражного керуючого віднесено також зловживання правами арбітражного керуючого, подання до суду неправдивих відомостей та відмову в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску.
Порядок визначення та сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовано у статті 115 Закону.
Розпорядник майна має право на грошову винагороду, максимальний розмір якої не може перевищувати п’яти мінімальних заробітних плат на місяць. Сплата грошової винагороди розпоряднику майна здійснюється шляхом внесення заявником (кредитором або боржником) авансу на депозитний рахунок нотаріуса.
Керуючий санацією і ліквідатор має право на основну грошову винагороду (максимальний розмір якої не може перевищувати десяти мінімальних заробітних плат на місяць) та додаткову грошову винагороду в розмірі 5 відсотків від обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення коштів, майна, майнових прав), які на день порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб, а також 3 відсотків від обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів.
При цьому господарському суду надано право зменшувати розмір оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), який визначається в середньомісячних заробітних платах керівника боржника,  у разі якщо остання є надмірно високою порівняно з мінімальним розміром заробітної плати.
Право вимоги грошової винагороди розпорядника майна та основної грошової винагороди керуючого санацією та ліквідатора виникає в останній день кожного календарного місяця виконання ними своїх повноважень, а право вимоги  додаткової грошової винагороди керуючого санацією та ліквідатора –  з дня фактичного надходження до боржника стягнутих на його користь відповідних активів чи їх частини або з дня фактичного повного або часткового погашення вимог конкурсних кредиторів пропорційно їх обсягу.
Вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат арбітражного керуючого підлягають задоволенню у першу чергу, а вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору  – у п’яту чергу.
Сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.
Звіти арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат повинні бути схвалені або погоджені комітетом кредиторів, а звіти за підсумками судових процедур (розпорядження майном, санації, ліквідації) – затверджені господарським судом.
38. Розділом ІХ Закону врегульовано застосування господарськими судами процедур банкрутства, пов’язаних з іноземним провадженням.
Відповідні процедури, якщо інше не передбачено Законом або міжнародним договором України, застосовуються за принципом взаємності у випадках, зазначених у частині другій статті 119 Закону. Поняття взаємності наведено у частині третій тієї ж статті Закону.
39. Закон  набирає чинності з 19.01.2013, за виключення окремих його положень.
Зокрема, положення Закону щодо  процедури офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет набирають чинності з 19.01.2014. До цієї дати офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах «Голос України»  або «Урядовий кур’єр» ).
40. Положення Закону застосовуються господарськими судами у  розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013.
Наведене стосується й вирішення спорів, зазначених у частині четвертій статті 10, статті 20 та частині восьмій статті 23 Закону.
Водночас положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (оцінка майна, яке підлягає продажу; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності, тобто до 19.01.2013.  При цьому розпочата до набрання чинності Законом  процедура продажу майна боржника повинна  бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 здійснено публікацію оголошення про продаж майна.
Положення Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 
Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону   здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави  прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури – за його новою редакцією. У зв’язку з здійсненням переходу  до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45  Закону в новій редакції і  з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).
Норми нової редакції Закону у справах про банкрутство відсутнього боржника не застосовуються, оскільки процедура банкрутства такого боржника цією редакцією Закону не передбачена. Тому заява (заяви) про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, подана (подані) до 19.01.2013, розглядаються за правилами попередньої редакції Закону.
Згідно з новою редакцією Закону державний орган з питань банкрутства не має повноважень надавати господарському суду пропозиції щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків. У зв’язку з цим  арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) у справах про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання чинності Законом, призначаються господарським судом без додержання відповідного припису  попередньої редакції Закону.
41. Протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом продовжують діяти ліцензії на право здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), які стали суб’єктами незалежної професійної діяльності. Пунктом 6 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення»  Закону встановлено, що протягом зазначеного строку державний орган з питань банкрутства безоплатно замінює за заявою арбітражного керуючого чинну на день набрання чинності Законом відповідну ліцензію на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Після закінчення цього строку ліцензії втрачають чинність і арбітражні керуючі можуть виконувати свої обов’язки тільки на підставі свідоцтва. 
Відповідні зміни внесено до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» .
42. Внесеними до статті 16 ГПК змінами встановлено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. 
43. Законом скасовано мораторій на реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави становить не менше 25 відсотків, в процедурі банкрутства, запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» . Провадження у справах про банкрутство, яке зупинено у зв’язку з Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» , повинно поновлюватися і реалізація відповідного майна має здійснюватися  в порядку, передбаченому Законом.
44. Внесено низку змін до Закону України «Про виконавче провадження» .
Це, зокрема, стосується заборони на реалізацію заставленого майна боржника і запровадження такої підстави зупинення виконавчого провадження, як затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство (стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» ).
За приписами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»  у редакції Закону виконавче провадження закінчується після офіційного оприлюднення постанови про визнання боржника банкрутом, і з цього моменту грошові вимоги до боржника за виконавчими документами погашаються в порядку, передбаченому Законом. При цьому виконавчі документи надсилаються до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом.
Статтю 50 Закону України «Про виконавче провадження»  доповнено частиною четвертою, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження у зв’язку з офіційним оприлюдненням повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Новелою є те, що у цьому випадку виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання повторно лише  якщо відповідні грошові вимоги не вважаються погашеними згідно із Законом. Наведене можливо лише у разі банкрутства фізичних осіб-підприємців (статті 90-92 Закону).
45. Ставки судового збору із заяв та скарг, що подаються у справах про банкрутство, визначено пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» .
Що ж до встановлених названим Законом пільг стосовно сплати судового збору, передбачених пунктами 1-3 статті 5, то вони  стосуються лише відповідних позовів і не поширюються на заяви та скарги, що подаються у справах про банкрутство.
У вирішенні питань щодо сплати судового збору у справах про банкрутство слід також враховувати викладене у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 « Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» .
46. З повним текстом Закону можна ознайомитися у газеті «Голос України»  від 18.01.2012 № 8-9, а також в юридичних інформаційно-пошукових системах, зокрема « Законодавство»  та « Ліга» .
Про викладене повідомляється в порядку інформації та для врахування у розгляді справ про банкрутство.

 

Голова Вищого
господарського суду України                                                                                                    В. Татьков