Матеріали категорії

Відвідувачі

Особливості застосування процедури «Мирова угода» в справах про банкрутство

Л.Г. Талан – адвокат, арбітражний керуючий, м. Дніпропетровськ

 Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі за текстом - «Закон») однією із судових процедур, які застосовуються до боржника - є мирова угода. Мирова угода, яка укладається в процедурах банкрутства істотно відрізняється від мирової угоди яка укладається в позовному провадженні між сторонами.

            Ця різниця стосується і порядку укладання мирової угоди, і порядку розгляду і затвердження судом мирової угоди, і наслідків при визнанні мирової угоди недійсною, або у випадках невиконання мирової угоди.

            За час дії Закону напрацьована значна судова практика у питаннях застосування до боржника та кредиторів судової процедури «Мирова угода».

            Але нажаль, ще дуже багато питань виникає при цьому.

 

            Відповідно до ст. 1 Закону, де визначаються терміни, які вживаються в ньому, під мировою угодою розуміється домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (далі – прощення боргів). В той же час ст. 35 Закону дає трохи інше формулювання мирової угоди, а саме: під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

            Уважно вдивляючись в наведені формулювання терміну «мирова угода», вбачається , що статтею 35 Закону суттєво зменшені можливості укладання мирової угоди. Так, наприклад, згідно до статті 1 Закону можливо укладати мирову угоду між боржником і кредитором (групою кредиторів), то згідно статті 35 Закону мирову угоду можна укладати між боржником і кредиторами тобто укладання мирової угоди між боржником і окремими кредиторами або групою кредиторів, згідно статті 35 Закону неможливо, а це іноді заважає вирішенню питань при відновленні платоспроможності боржника.

            Наприклад, мирову угоду можна було б укладати між боржником і ініціюючим кредитором ще до публікації про порушення провадження у справі про банкрутство у офіційних друкованих органах. Але статті 35¸38 Закону  цю можливість виключили.

            Якщо в позовному провадженні рішення про укладання мирової угоди приймає позивач і відповідач тільки за їх згодою, то в процедурі банкрутства рішення про укладання мирової угоди приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету кредиторів, тобто в процедурах банкрутства мирова угода можу бути укладена, навіть при обставинах незгоди на це окремих кредиторів в тому числі і членів комітету кредиторів. Єдина обставина, яка може не дозволити укласти мирову угоду – це відсутність письмової згоди на укладання мирової угоди кредитора (кредиторів) вимоги якого (яких) забезпечені заставою. Якщо така письмова згода є або заставного кредиторів немає – перешкод по укладанню мирової угоди не існує.

            Мирова угода згідно з частиною 2 статті 35 Закону  можу бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Але той факт, що рішення про укладання мирової угоди приймає комітет кредиторів, на стадії розпорядження майном мирова угода можу бути укладена лише тільки після формування реєстру вимог кредиторів, його розгляду господарським судом разом з вимогами кредиторів, щодо яких були заперечення боржника на попередньому засіданні господарського суду, проведення зборів кредиторів і обрання комітету кредиторів. Таким чином, незважаючи на те, що мирова угода може бути укладена в процедурі банкрутства на будь-якій стадії, після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, вона не може укладатися до обрання комітету кредиторів, тобто на протязі 3,5-4,5 місяців з дня порушення провадження у справі. Таким висновок підтверджується і судовою практикою (дивись наприклад, Постанову ВСУ від 04.07.2006р. по справі Б 26/144/03).

 

            Однією із особливостей укладання мирової угоди в процедурах банкрутства – є виконання окремих умов, встановлених Законом, без яких мирова угода не може набрати чинності. Ці умови слід поділити на дві частини: по-перше, це матеріальні умови мирової угоди, тобто ті умови, які незалежно від змісту фактичних домовленостей необхідно врахувати при укладанні мирової угоди, по-друге, це процесуальні умови, які необхідно виконати при підготовці мирової угоди, її розгляді комітетом кредиторів, її поданні до розгляду господарським судом, а також при розгляді та затвердженні господарським судом мирової угоди.

            Якщо проаналізувати матеріальні умови укладання мирової угоди то слід зазначити:

-по-перше, мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, визначених статтею 31 Закону (частина 1 статті 36). З цього випливає, що суб’єктами мирової угоди є тільки реєстрові кредитори.    

            Щодо вимог поточних кредиторів, то вони не повинні враховуватися при укладенні мирової угоди. Але якщо мирова угода буде укладатися в процедурі ліквідації, то до неї, на погляд автора цієї статті, можна включити поточних кредиторів, але тільки тих, які заявили свої поточні вимоги ліквідатору і визнані ним відповідно до статті 25 Закону.

            Така думка підтверджується і судовою практикою. Так в Постанові ВГСУ від 16.03.2005р. по справі № Б25/12-04 визначено, що укладання мирової угоди щодо вимог, які виникли під час процедури банкрутства, а також щодо вимог, які можуть виникнути в майбутньому у зв’язку з укладанням мирової угоди, є порушенням ст. 78 ГПК України та статей 35,36 Закону.

-по-друге, якщо мирова угода укладається за рішенням комітету кредиторів і передбачає розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частину орган стягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків та зборів (обов’язкових  платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності боржника. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення провадження справи про банкрутство, визнається безнадійним та списується, а податковий борг, який виник у строк протягом трьох останніх років перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство розстрочується чи відстрочується або списується на умовах мирової угоди.  Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцем знаходження боржника.

            Аналізуючи ці умови, слід відмітити, що законодавець встановив безумовний «автоматичний» обов’язок по визнанню безнадійним і списанню боргів, строк виникнення яких більше трьох років до подачі заяви про банкрутство до господарського суду. Що стосується останніх податкових боргів, то вони повинні розстрочуватися чи відстрочуватися або списуватися відповідно до умов мирової угоди, так само як і вимоги інших кредиторів.

            У випадку якщо мировою угодою передбачено списання або розстрочення податкового (обов’язкових платежів) її повинен підписувати керівник відповідного податкового органу по місту знаходження боржника.

            В той же час, що має місце у практиці, коли керівник податкового органу не підписує мирову угоду, останнє слово залишається за господарським судом тобто відсутність підпису або відмова підписання мирової угоди керівником податкового органу не є підставою для її затвердження, про що вказано в Постанові ВГСУ від 18.01.2005р. по справі №6/95.

            В останні два роки, Законами України Про державний бюджет на 2007 та 2008 роки дія частини 2 статті 36 Закону зупинені. Якщо проаналізувати наслідки цього зупинення дії частини 2 статті 36 Закону, то можна зробити висновок, що всі податки і збори (обов’язкової платежі), незалежно від часу їх виникнення підпадають під умови мирової угоди, які будуть укладені комітетом кредиторів і боржником, і така угода не потребує підпису керівника податкового органу. В цьому випадку мирова угода повинна розглядатися господарським судом без будь-яких додаткових вимог, щодо підписання угоди керівником відповідного податкового органу.

- по-третє, мирова угода укладається комітетом кредиторів і боржником, тобто в її розгляді беруть участь не всі кредитори. З метою захисту всіх кредиторів, незалежно від змісту мирової угоди частиною 3 статті 36 Закону встановлено , що для конкурсних кредиторів які не брали участь у голосуванні або проголосували проти укладання мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладання мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги. Це застереження має дуже важливе місце у практичній діяльності при укладенні мирових угод, особливо коли це стосується прощення частини боргів. 

При аналізі обов’язкових процесуальних умов, які необхідно виконувати при укладенні мирової угоди, її розгляді і поданні до господарського суду на затвердження, слід зазначити наступне:

- по-перше, відповідно до частини 1 статті 37 Закону, мирова угода укладається у письмовій формі. Будь-які усні домовленості - це тільки переговорний процес, а не мирова угода;

- по-друге, мирова угода може бути укладена тільки при письмовій згоді на це заставних кредиторів (при їх наявності). При наявності заставних кредиторів в реєстрі вимог кредиторів і відсутності від них письмової згоди на укладення мирової угоди ніж боржником і кредиторами, зведе нанівець будь-які домовленості, будь-які мирові угоди, укладенні  відповідно до законодавства. Жоден господарський суд таку угоду не затвердить;

- по-третє, мирова угода розглядається на спеціальному засіданні комітету кредиторів. Закон не містить прямої вказівки щодо розгляду мирової угоди на спеціальному засіданні комітету кредиторів. Але системний аналіз статей 35 та 38 Закону вказує на це. Так відповідно до статті 35 Закону рішення про укладення мирової угоди приймається від імені кредиторів комітетом кредиторів, а відповідно до статті 38 Закону одним із документів, які подаються  до господарського суду, разом з заявою про затвердження мирової угоди, є протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

- по-четверте, мирова угода комітетом кредиторів  приймається  більшістю голосів. При цьому слід зазначити, що кількість голосів кожного кредитора визначається частинами 4 та 9 статті 16 Закону і складає кількість голосів пропорційну сумі  вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень. Тобто, якщо один або кілька кредиторів, членів комітету кредиторів, мають більшість голосів в комітеті кредиторів, вони можуть укласти мирову угоду навіть у випадку незгоди з нею інших членів комітету кредиторів та інших конкурсних кредиторів взагалі;

- по-п’яте, укладення мирової угоди за згодою боржника, та одного або декількох кредиторів є дуже небезпечним і тому, законодавець передбачив в Законі обов’язковість подачі до господарського суду письмових заперечень кредиторів, щодо укладеної  мирової угоди, які не голосували за неї або проголосували проти мирової угоди. В той же час, якщо виконані всі обов’язкові процесуальні і матеріальні умови мирової угоди при її укладенні, розгляді комітетом кредиторів, голосуванні більшістю голосів, отримані всі письмові погодження від заставних кредиторів ( при їх наявності) та заперечення від кредиторів незгодних укласти мирову угоду (при їх наявності) і така мирова угода затверджена господарським судом, то відповідно до частин 2 та 3 статті 37 Закону така мирова угода є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпеченні заставою, кредиторів другої та наступних черг. Відмовитися від виконання  такої угоди в односторонньому порядку – не допускається. Тим самим, законодавець до мирової угоди застосував загальні норми зобов’язального права, про заборону одностороннього припинення будь-якої угоди. А це означає, що ні боржник ні жоден із конкурсних кредиторів не мають права відмовитьсь від виконання мирової угоди, незалежно від того ким така мирова угода підписана з боку боржника (арбітражним керуючим або керівником) та кредиторів.

 

Проаналізувавши обов’язкові матеріальні та процесуальні умови мирової угоди слід застережити особисту увагу  на змісті мирової угоди. Відповідно до частини 4  статті 37 Закону мирова угода має містити положення про:

- розміри і строки виконання зобов’язазань боржника;

- відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

- виконання забов’язань боржника третіми особами;

- обмін вимог кредиторів на активи боржника, або його корпоративні права;

- задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечить закону.

З огляду на вищеописане вбачається, що зміст мирової угоди може бути довільний і тільки повинен вимагати вказані положення. Але на практиці укладення мирової угоди це дуже складний процес, який потребує від керівника підприємства в процедурі розпорядження майном, керуючого санацією в процедурі санації і ліквідатора в процедурі ліквідації, оцінки фінансового стану боржника, його можливості по виконанню запропонованих умов, а також оцінки способів задоволення вимог кредиторів, щоб дійсно відновити платоспроможність боржника, зберегти робочі міста, залишити спроможного платника податків.

Досвід автора по укладенню мирових угод свідчить про те, що, мирова угода складається з трьох частин.  При цьому в першій частині угоди визначаються вимоги кредиторів, включених до мирової угоди, в тому числі і заставних кредиторів, в другій частині визначаються вимоги кредиторів, які підлягають розстрочці чи відстрочці або прощення, та порядок їх задоволення в тому числі і спосіб задоволення вимог кредиторів, в третій частині визнаються наслідки невиконання однієї із сторін мирової угоди. Розглянемо ці частини більш детальніше.

Зразу хочу застережи ти, що аналіз вищеозначених частин змісту мирової угоди – не є догма, а є тільки описання особистого досвіду автора при укладенні мирових угод.

Як вказувалося вище, у перші частині мирової угоди визначаються вимоги кредиторів, включених до неї, в тому числі і заставних кредиторів при їх наявності. Для чого це робите? По-перше, за час процедури банкрутства боржник спромог розрахуватися з окремими кредиторами на які не розповсюджується мораторій на задоволення вимог кредиторів за рахунок отримання коштів від виробничої діяльності. Це, наприклад, розрахунки по заборгованості із заробітної плати та окремих фондів. По-друге, якщо укладенню мирової угоди передувала процедура санації або ліквідації, то, не виключно, що були проведенні розрахунки з кредиторами окремих черг у порядку статті 31 Закону. Так, наприклад, підприємство – боржник ВАТ «ДМЗ», на якому автор виконував функції розпорядника майна в процедурах розпорядження майном та санації (керуючий санації – керівник підприємства) повністю розрахувалось в процедурі санації з кредиторами другої і третьої черги (заставний кредитор – відсутній), після чого з кредиторами четвертої черги було укладено мирову угоду. По-третє, в першій частині слід також визначиться з вимогами заставних кредиторів, тому що під час процедури банкрутства частина заставного майна можливо була реалізована і за отриманні кошти  частково задоволенні вимоги заставних кредиторів.

Визначившись з розміром вимог кожного кредитора, в першу частину мирової угоди слід внести підсумковані розміри вимог кредиторів по кожній черзі задоволення.

Що стосується другої частини мирової угоди, то вона повинна містити положення про відстрочку чи розстрочку чи прощення (списання) боргів або їх частини. При цьому при розробці угоди слід починати з кінця, тобто визначитися які борги можна простити (списати), враховуючи вимоги органів стягнення. Наприклад, прощенню (списанню), підлягають вимоги кредиторів, включених до шостої  черги задоволення, а це звісно штрафні санкції, пеня, недоїмка, моральна шкода, тощо. Також мирова угода може містити умови часткового прощення (списання) основного боргу. Після визначення частини боргів, які підлягають прощенню (списання), необхідно розглянути питання відстрочки виплати боргів, тобто в мировій угоді необхідно встановити дату з якої почнуться розрахунки з кредиторів. Якщо відстрочка не буде передбачена або після відстрочки почнеться виплата боргів необхідно визначитися з порядком розстрочки та порядком виплати боргів. Слід зазначити, що розстрочка не обов’язково повинна мати пропорційний характер. Спочатку виплати можуть бути мінімальними, потім наростати або бути спочатку, навпаки, максимальними, а потім знижатися, тобто можливо застосовувати порядок виплат боргів по принципу кредитного договору. Все це є предметом домовленостей між боржником і кредиторами. Більш того, кредитори однієї черги задоволення повинні мати одинакові умови щодо погашення, розстрочки та відстрочки боргів.

Не зважаючи на те, що Закон не містить прямої норми відносно укладення мирової угоди щодо можливості задоволення окремих вимог кожної черги задоволення слід застережити наступне: відповідно до частини 2 статті 31 Закону вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, а це означає що при укладенні мирової угоди не може бути передбачена можливість задоволення наступної черги кредиторів до задоволення попередньої черги кредиторів.

Таким чином, вирішивши питання про списання частини боргів, відстрочці та розстрочці частини боргів, яка залишиться після списання слід розглянути питання: яким чином ці вимоги задовольнити?

По-перше, це найбільш прийнятний спосіб задоволення – погашення боргів грошима; по-друге, це обмін боргів на власні цінні папери (векселя, облігації, акції, тощо); по-третє, це виконання забов’язань боржника третіми особами; по-четверте, це обмін боргів на активи боржника та його корпоративні права. Крім цього борги можуть бути задоволені іншими способами і що не суперечать Законодавству. Якщо з першими двома способами все зрозуміло, то третій та четвертий способи необхідно проаналізувати з точки зору їх практичного застосування.

Виконання забов’язань боржника третіми особами. Це дуже зручний спосіб задоволення вимог кредиторів. По-перше, він може передбачати дуже швидкий спосіб задоволення вимог кредиторів, по-друге, він може передбачати погашення третіми особами достатньо великого об’єму вимог кредиторів. Але цей спосіб задоволення вимог кредиторів може потягнути за собою дуже незручні вимоги до боржника з боку третьої особи. Тому в мировій угоді слід дуже чітко виписати про права та обов’язки третьої особи, яка буде задовільняти  вимоги кредиторів.

Обмін боргів на активи боржника або корпоративні права. Як і попередній спосіб він дуже зручний і на перший погляд зрозумілий. Але, на погляд автора, цей спосіб задоволення вимог кредиторів приховує в собі дуже небезпечні наслідки як для боржника так і для кредиторів. По-перше, кредитори до яких відносяться органи стягнення (пенсійні та інші фонди, податкові органи) не можуть отримувати активи боржника замість його боргів. Тому вони не можуть бути суб’єктами такої мирової угоди. По-друге, якщо мова у мировій угоді буде відноситися тільки до кредиторів четвертої черги задоволення, то виконати обмін боргів на активи боржника можна тільки теоретично. Це випливає з того, що активи боржника різні, різний їх стан, різна оціночна вартість, різна потреба того чи іншого кредитора в таких активах. Так, наприклад, обладнання підприємства може бути більш ліквідним майном, ніж споруди, хоча вони можуть дуже різнитися по оціночній вартості в сторону збільшення цін у споруд. З таких підстав виконати вимогу Закону щодо конкурсних кредиторів, які не брали участі у голосуванні або проголосували проти укладання мирової угоди, щодо встановлення умов гірших, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладання мирової угоди, вимоги яких віднести до однієї черги не можливо. Як наслідок цього - або не затвердження угоди господарським судом або оскарження її  у разі затвердження. По-третє, якщо після обміну вимог кредиторів на активи боржника, останній буде продовжувати свою діяльність, можуть виникнути дуже великі проблеми з власниками майна, так як такий обмін порушує законодавство про власність, а також Конституційний принцип про непорушність власності. Як наслідки – процедури оскарження. Якщо підприємство буде ліквідоване після укладення мирової угоди, яка буде передбачати обмін боргів на активи боржника, проблем може бути менше, але в силу неузгодженості законодавства про банкрутство з законодавством про власність, та з корпоративним законодавством, можуть виникнути великі проблеми у нових власників майна, тобто колишніх кредиторів.

Додатково, слід визначити що задоволення вимог кредиторів в одній мировій угоді можу бути передбачено різними способами. Так, наприклад, перша, друга і третя черги задовольняються за допомогою виплати грошима, четверта – за рахунок власних цінних паперів.

Що стосується третьої частини мирової угоди, то вона повинна мати домовленості сторін при невиконанні мирової угоди на підставі статті 39 Закону.

 

Укладена мирова угода підписується уповноваженими особами, якими є з боку кредиторів – Голова комітету кредиторів, з боку боржника – або керівник боржника в процедурі розпорядження майном, або керуючий санації, або ліквідатор в процедурах санаціі і ліквідації відповідно.

Підписана мирова угода разом із заявою арбітражного керуючого про її затвердження подається до господарського суду. Але подача до господарського суду тільки заяви з мировою угодою недостатньо. Вичерпний перелік необхідних документів наведений в частині 1 статті 38 Закону. Такими додатковими обов’язковими документами є:

- протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

- список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номер (код), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

- забов’язання боржника по відшкодуванню всіх витрат, передбачених у першу чергу відповідно до статті 31 Закону, крім вимог, забезпечених заставою;

- письмові заперечення кредиторів, які не брали участі у голосуванні про укладання мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди при їх наявності.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону господарський суд повідомляє сторони мирової угоди про дату її розгляду. Багато питань виникає при тлумаченні поняття «сторони мирової угоди». І якщо з боку боржника все зрозуміло, то з боку кредиторів ні. Існує одна думка що з боку кредиторів стороною мирової угоди є комітет кредиторів, існує і друга думка, що стороною є всі кредитори і тому, якщо вони не отримали ухвалу про призначення дати розгляду мирової угоди, така мирова угода не є дійсною. Відповідь на це питання дано в Постанові ВГСУ від 18.05.04р. по справі №23/239, якою встановлено, що повідомлення окремого кредитора про дату розгляду мирової угоди господарським судом не є обов’язковим і не може бути підставою для скасування ухвали про затвердження мирової угоди, оскільки інтереси кредиторів на цьому етапі представляє комітет кредиторів.

На судовому засіданні по розгляду мирової угоди господарський суд повинен заслухати кожного кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладання мирової угоди, навіть, якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладання мирової угоди (абзац 2 частини 2 статті 38 Закону). Як вбачається з аналізу цієї норми господарський суд повинен заслухати на своєму засіданні по розгляду мирової угоди членів комітету кредиторів, які мають заперечення проти укладання мирової угоди і дати їм необхідну оцінку. В той же час господарський суд може заслухати і думку інших кредиторів, які, хоча і не є членами комітету кредиторів, прийшли на засідання господарського суду, як сторона у справі, і прийняли участь у розгляді угоди. Але при винесенні ухвали про затвердження мирової угоди господарський суд повинен обов’язково врахувати заперечення членів комітету кредиторів і саме їм надати правову оцінку. Що стосується заперечень інших кредиторів, то господарський суд їх може вислухати і може не враховувати так як їх думка є необов’язковою в силу того, що відповідно до частини 9 статті 7 Закону при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону. Ця думка підтверджується і Постановою ВГСУ від 14.09.2005р. по справі №10/11-04.

 

Відповідно до частини 3статті 38 Закону господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди тільки у двох випадках:

1). Порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом;

2). Якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Якщо з першим випадком все зрозуміло і цей випадок не потребує додаткових пояснень (звертаю увагу на раніше сказане про обов’язкові матеріальні і процесуальні вимоги мирової угоди, зауваження щодо змісту мирової угоди, порядок подачі заяви з мировою угодою до господарського суду та додаткових документів до неї тощо – прим. автора), то другий випадок відмови від затвердження мирової угоди потребує додаткового аналізу. Що може означати норма, яка не дозволяє затвердити мирову угоду з підстав «якщо мирова угода суперечить законодавству».  Виникає перше питання: про яке законодавство йде мова: законодавство про банкрутство, господарське чи цивільне Законодавство або взагалі про Законодавство України. Якщо мова йде про Законодавство України, то приймати будь-які акти, які йому суперечать, то взагалі неможливо, якщо мова йде про окремі інститути права, то в силу того, що в теперішній час виникає дуже багато питань про неузгодженість законів різних галузей права, ця загальна фраза, яка стала законною нормою, може стати приводом дуже не прогнозованих баталій між боржником і кредиторами та приводом непрогнозованого потоку  скарг до апеляційних та касаційних судів.

Приведу власний приклад. У справі про банкрутство ВАТ була укладена мирова угода, яка передбачала відстрочку на тривалий час, а потім – розрахунки зо всіма кредиторами (були тільки кредитори четвертої черги – прим. автора) в повному обсязі з розстрочкою на тривалий час. Слід відзначити, що сума боргів перед кредиторами складала більш полуміліарда  гривень. При цьому мировою угодою передбачалось, що розрахунки з кредиторами будуть здійснюватися протягом всього строку пропорційно вимогам рівними частинами. Ця мирова угода була одноголосно погоджена комітетом кредиторів, були дотримані всі обов’язкові вимоги, щодо укладення мирової угоди, її розгляду, поданню з необхідними додатковими документами, до господарського суду.

На судовому засіданні крім керуючого санацією (їм був керівник ВАТ – прим. автора), членів комітету кредиторів, арбітражного керуючого, який виконував функції розпорядника майна в процедурі санації, були присутні інші кредитори, які не погоджувались зі змістом і умовами мирової угоди. Господарський суд вислухав всі зауваження всіх кредиторів, в тому числі і не членів комітету кредиторів, присутніх на засіданні керуючого санацією, розпорядником майна, всебічно та в повному обсязі вивчив порядок укладення, розгляду і подання до господарського суду мирової угоди всі додаткові документи та обґрунтування змісту мирової угоди і затвердив її.

Кредитори, які не були членами комітету кредиторів, але були присутніми на засіданні господарського суду і не погоджувались зі змістом і умовами мирової угоди подали до апеляційного суду скаргу. Апеляційний суд скасував ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди, мотивуючи тим, що тривалий час відстрочки та тривалий час розстрочки боргів відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України суперечить засадам розумності та справедливості й с такими умовами суперечить законодавству. Далі ця постанова апеляційного суду була скасована Постановою ВГСУ, яка залишена в силі Постановою ВСУ.

Скасовуючи ухвалу господарського суду про затвердження мирової угоди з посиланням на загальну норму (краще написати загальну фразу, яка не несе ніякого юридичного значення – прим. автора),  що мирова угода суперечить законодавству, але апеляційний суд послався на таку ж загальну норму (част.3 статті 509 ЦК України), що забов’язання повинні відповідати засадам розумності і справедливості. А де цей критерій розумності і справедливості, хто його встановив, який законодавчий акт має його тлумачення. З таких підстав можна будь-яку мирову угоду звести нанівець. Кому це буде вигідно боржнику, кредиторам, господарському суду чи ще комусь. Тому розглядаючи мирові угоди господарські суди повинні бути обережними к застосуванню норми про те, що укладена мирова угода суперечить законодавству, без наведення конкретних норм матеріального права, яким дійсно суперечить мирова угода.

 

Згідно з частиною 6 статті 38 та пунктом 5 частини 1 статті 40 Закону затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі, а відповідно до частини 7 статті 38 Закону, з дня затвердження господарським судом мирової угоди  припиняються повноваження арбітражного керуючого. В той же час керуючий санацією або ліквідатор виконують обов’язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління). На погляд автора це дуже суперечна норма Закону з погляду на таке, якщо укладенню мирової угоди перебувала процедура санації, де керівником санації був керівник боржника, то дійсно, припинення провадження у справі і припинення повноважень арбітражного керуючого, який виконував функції розпорядника майна, для боржника ніяких наслідків не несе, тому що керівник підприємства-боржник буде продовжувати свої звичайні службові обов’язки. А ось коли керуючий санацією або ліквідатор був арбітражним керуючим, то припинення його обов’язків в якості керуючого санацією  або ліквідатора і набуття їм статусу керівника підприємства може мати негативні наслідки. Неможливо визначитись з посадою такого арбітражного керуючого, хто він керуючий санацією або ліквідатор, чи директор підприємства, чи голова правління ВАТ, тощо. Функції керуючого санацією або ліквідатора у арбітражного керуючого припиненні, а призначення на посаду директора, голови правління, тощо повинні робити власники, згідно з Законодавством. Наприклад, щоб скликати загальні збори акціонерів необхідно, подати в офіційні друковані органи оголошення про проведення загальних зборів акціонерів за сорок п’ять днів до дати скликання загальних зборів акціонерів (стаття 43 Закону України «Про господарські товариства»), а що б скликати загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю необхідно повідомити учасників товариства не менш як за тридцять днів до їх скликання (стаття 61 Закону України «Про господарські підприємства»). Тобто за весь час до проведення відповідних загальних зборів власників на якому буде обрано керівника підприємства, підписані документи.