Матеріали категорії

Відвідувачі

Практичні питання та відповіді з питань застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». (продовження)

Закон України«Центр комерційного права» здійснює широкий спектр програм, націлених на реформування законодавства України. Центр Виконуючи Програму розвитку комерційного права у 2008-2011 роках, Центр брав активну участь у розробці нової версії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». А в межах другої фази Програми розвитку комерційного права (2011-2015рр.) Центр продовжує підтримку законодавчих ініціатив, спрямованих на вдосконалення процедур банкрутства.В межах програми реформування системи банкрутства в Україні Центр комерційного права надає відповіді на практичні питання. 

Відсутність підстав відмовляти в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо боржник частково погасив заборгованість перед ініціюючим кредитором.Чи є підстави відмовляти в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо боржник до підготовчого засідання суду частково погасить заборгованість перед ініціюючим кредитором і сума вимог кредитора становитиме менше 300 мінімальних заробітних плат?У частині сьомій статті 16 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначені підстави, за яких суд відмовляє в порушенні провадження у справі про банкрутство. До таких підстав, зокрема, віднесено: вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником в повному обсязі до підготовчого засідання суду; відсутня хоча б одна із підстав, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону. У випадку, якщо боржник до підготовчого засідання суду частково погасить заборгованість перед ініціюючим кредитором і сума вимог кредитора становитиме менше трьохсот мінімальних заробітних плат, відмовляти в порушенні провадження у справі про банкрутство немає підстав. Такий висновок ґрунтується на тому, що господарський суд, отримавши заяву кредитора про порушення провадження у справі про банкрутство, перевіряє наявність ознак, які б могли свідчити про неплатоспроможність боржника. Серед таких формальних ознак, за наявності яких справа про банкрутство порушується господарським судом, є така — “безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом” (ч.3 ст.10 Закону). У випадку, якщо заявник-кредитор не подав доказів неплатоспроможності боржника, господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду (ч.1 ст.15 Закону). При прийнятті рішення про порушення провадження у справі про банкрутство суд перевіряє ті самі докази, що і при  перевірці наявності підстав для подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство на момент подання такої заяви, але вже з урахуванням заперечень боржника (ч.3 ст. 16 Закону). Тож оцінка фактів (в т.ч. неплатоспроможності) здійснюється за принципом – чи були вони наявними на момент подання до суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.Тлумачення Закону таким чином, що може привести до висновку про можливість не порушувати провадження у справі про банкрутство у випадку, коли боржник частково погасив заборгованість перед ініціюючим кредитором і сума вимог кредитора становитиме менше трьохсот мінімальних заробітних плат, суперечить одному із головних завдань реформи процедур банкрутства — зменшення перепон для доступу до процедур банкрутства та забезпечення максимального задоволення вимог кредиторів. В цьому випадку у боржника з'являється спокуса вдатися до несумлінної поведінки — виконати не всі свої зобов'язання, а лише в частині, в якій вони не перевищують трьохсот мінімальних заробітних плат.

Спростування майнових дій боржникаНезрозумілі, з огляду на способи захисту цивільних прав, є положення ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  про спростування майнових дій боржника судом.Спростування майнових дій боржника відповідно до ч.1 ст.20 Закону  застосовується у тих випадках, коли:боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;боржник оплатив кредитору у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна.В обох цих випадках йдеться про виконання дійсного зобов’язання, зокрема такого, яке виникло з дійсного правочину, якщо підстав для визнання правочину недійсним немає. Якби справа про банкрутство не була порушена, таке виконання розглядалось би як правомірне (зокрема, можливість дострокового виконання зобов’язання передбачена ст.531 ЦК).Водночас законодавець встановив правило, згідно з яким таке виконання, яке відбулося після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, розглядається як відносно неправомірне, тобто може бути оскаржене і «спростоване» (в термінології Закону) судом.Звичайно, виконання зобов’язання шляхом сплати грошей чи передання іншого майна у власність кредитору є правочином (речовим), бо відповідає визначенню правочину (правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків – ч.1 ст.202 ЦК). Тож у певних випадках застосування спростування майнових дій є зайвим, бо є звичний механізм визнання правочину недійсним, а відповідне судове рішення за загальним правилом призводить до ненастання тих наслідків, на які правочин був направлений (причому із зворотною силою – з моменту укладення правочину). У таких випадках застосовуються загальні правила про віндикацію або кондикцію. Водночас визнання виконання зобов’язання  (тобто речового правочину) недійсним не завжди позбавляє такий правочин сили. Так, існують речі, право власності на які завжди належить володільцю (гроші, цінні папери на пред’явника, інші родові речі, які змішуються з речами отримувача). Для таких випадків застосування оспорення виконання зобов’язання  як речового правочину може викликати питання щодо наслідків оспорення. Крім того, оспорення речових правочинів не є звичним для української практики способом захисту. Тож законодавцем запроваджено термін «спростування майнових дій».Наслідки спростування встановлені у ч.2 ст.20 – сторона, яка одержала таке виконання, зобов’язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі – відшкодувати його вартість за ринковими цінами, що існували на момент виконання.При цьому сторона, яка повернула одержане (нагадаємо – за дійсним правочином), не позбавляється свого майна зовсім, а відповідно до ч.3 ст.20 користується можливістю одержати належне їй майно пізніше, а саме в першу чергу в процедурі банкрутства (або ж, за її вибором, отримати виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство).Оскільки метою застосування спростування майнових дій є не спростування саме по собі, а повернення до ліквідаційної маси певного майна, видається, що в резолютивній частині ухвали слід зазначати висновок про стягнення з особи, якій були сплачені кошти чи було передане інше майно, коштів чи майна на користь боржника.

Розміщення оголошення про аукціон на сайті державного органу з питань банкрутства.Останнім часом ліквідатори, які здійснюють продаж майна у відповідності до норм нової редакції Закону про банкрутство, звертаються до суду з наступним питанням: державний орган з питань банкрутства відмовляється розміщувати на своєму офіційному веб-сайті оголошення про продаж майна, наприклад, якщо вважає, що оголошення не відповідає вимогам Закону. Чи має державний орган з питань банкрутства здійснювати ревізію таких оголошень, посилаючись на необхідність здійснювати відповідний державний контроль в цій сфері? Що робити, якщо оголошення, яке має розміщуватися на веб-сайті ВГСУ та веб-сайті Мінюсту, розміщено лише на одному сайті?Веб-сайт державного органу з питань банкрутства — це лише інформаційний ресурс, де арбітражні керуючі мають розміщувати оголошення. Державний орган з питань банкрутства повинен автоматично розміщувати оголошення на веб-сайті.Якщо оголошення було оприлюднене у встановленому порядку лише на одному веб-сайті (Мінюсту або ВГСУ) і аукціон відбувся, то його потрібно визнавати, адже мету розміщення оголошення – оприлюднення відомостей про аукціон – досягнуто. Підстав для  призначення дати повторного проведення аукціону немає.Функцію контролю за дотриманням прав та законних інтересів учасників провадження у справі про банкрутство покладено на господарський суд. Державний орган з питань банкрутства зобов’язаний розмістити в Інтернеті інформацію, надану арбітражним керуючим, без будь-якої перевірки. Якщо така інформація подана арбітражним керуючим невірно (зокрема не відповідає закону), то учасники мають поскаржитись на це суду, а суд вже вирішить це питання.Також слід звернути увагу, що відповідальність за належне проведення аукціону (зокрема за вірність розміщення інформації) несе арбітражний керуючий (ч.2 ст. 44, ч.5 ст. 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») та організатор аукціону (ч.6 ст. 49 Закону), а не державний орган з питань банкрутства. Мінюст може здійснювати моніторинг оголошень, які подають арбітражні керуючі та реагувати шляхом ініціювання притягнення арбітражних керуючих до дисциплінарної відповідальності. Інші зацікавлені особи, права яких порушено під час проведення аукціону, можуть оскаржити його результати до суду (ч.3 ст. 55 Закону) і таким чином відновити свої права.Згідно з положеннями ч. 1 ст. 58 Закону, організатор аукціону не пізніше як за 15 робочих днів до дня початку аукціону оприлюднює на веб-сайті державного органу з питань банкрутства та Вищого господарського суду України (при проведенні електронних торгів – також на своєму веб-сайті) оголошення про проведення аукціону, а також письмово повідомляє про проведення аукціону власника майна, замовника та інших осіб, визначених замовником. У практичному застосуванні вказаної норми Закону виникають ситуації, коли оголошення про проведення аукціону здійснюється тільки на одному з сайтів, визначених  Законом, а на іншому сайті – у строк, менший ніж за 15 днів  до оголошеного аукціону. Чи буде у вказаному випадку аукціон законним та чи зумовлює це необхідність призначення дати повторного проведення аукціону?Надаючи відповідь на це запитання, слід виходи із того, що веб-сайти державного органу з питань банкрутства, Вищого господарського суду України, організатору аукціону – це лише інформаційні ресурси. Мета розміщення оголошення на цих ресурсах – привернути до аукціону увагу якомога більшої кількості потенційних учасників. До речі, Закон не містить заборони щодо розміщення оголошення про аукціон також і на інших інформаційних ресурсах, як в електронних в Інтернеті, так і в друкованих та інших ЗМІ. Також це можуть бути електронні ресурси та ЗМІ, які знаходяться за межами України, а оголошення може бути розміщено із використанням іноземних мов – це надає можливість залучити до участі в аукціоні іноземних інвесторів.Відтак, якщо оголошення було оприлюднене у встановленому порядку лише на одному веб-сайті (Мінюсту або ВГСУ) і аукціон відбувся, то його потрібно визнавати, адже мету розміщення оголошення – оприлюднення відомостей про аукціон – досягнуто. Відтак і підстав для  призначення дати повторного проведення аукціону немає.Для економіки важливо швидко повернути в оборот майно, навіть якщо під час проведення аукціону були порушення. Тим більше, що для осіб, чиї права порушено, Законом передбачено засоби захисту.

Провадження у справі про банкрутство фізичної особи – підприємця в разі його смертіСтаття 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює підстави припинення провадження у справі про банкрутство. Приписами ст.ст. 90 - 92 Закону врегульовано особливості банкрутства фізичної особи – підприємця. При цьому нормами вказаних статей Закону не врегульоване питання, яким чином здійснюється провадження у справі про банкрутство фізичної особи – підприємця в разі його смерті. Чи є смерть фізичної особи-підприємця підставою для припинення провадження у справі про банкрутство?Смерть фізичної особи-підприємця є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство до 07.07.2014р.Смерть фізичної особи-підприємця (за умови внесення відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство (п.10 ч.1 ст. 83 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч.1 ст. 46 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Такі підстави відпадуть від 07.07.2014р. із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за заявницьким принципом» № 1258-18 від 13.05.2014 р., яким виключено п.10 ч.1 ст. 83 Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Законом № 1258-18 від 13.05.2014 р. також передбачено інші зміни  до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зміни спрямовані на те, щоб набуття фізичною особою статусу суб’єкта підприємницької діяльності не призводило до можливості застосування процедури банкрутства до боргів, які виникли не у зв’язку із здійсненням такою фізичною особою підприємницької діяльності, а також на те, щоб у разі втрати фізичною особою статусу суб’єкта підприємницької діяльності до її боргів, які виникли саме у зв’язку із здійсненням такою фізичною особою підприємницької діяльності, можна було б застосувати процедури банкрутства. Останнє є дуже важливим як для кредиторів (аби не дати можливості боржнику уникнути банкрутства та продажу його майна ліквідатором шляхом реєстрації боржником припинення підприємницької діяльності), так і для самого боржника (якщо після припинення ним підприємницької діяльності з’ясувалося, що він неспроможний сплатити всі підприємницькі борги).Ідеологія змін до Закону базується на тому, що фізична особа, яка припиняє свою підприємницьку діяльність, на відміну від випадку ліквідації юридичної особи, нікуди не зникає. Фізична особа – підприємець не є новим суб’єктом права, відмінним від «просто» фізичної особи. Це лише статус, який суб’єкт – фізична особа – може набути або втратити. Тому фізична особа і після припинення підприємницької діяльності має продовжувати відповідати за своїми боргами, а обсяг такої відповідальності жодним чином не повинен змінюватися.Законом № 1258-18 від 13.05.2014 р. виключено таку підставу для припинення провадження у справі про банкрутство як «підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця, яка є боржником, припинена в установленому законодавством порядку, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (п.10 ч.1 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), в т.ч. в зв’язку із смертю такої особи. Відтак, смерть фізичної особи-підприємця не є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Припинення провадження у справі про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну або іншу цінністьЧи може господарський суд припинити провадження у справі про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну або іншу цінність для територіальної громади, якщо рішення органу місцевого самоврядування про незастосування судових процедур, визначених законодавством про банкрутство, прийнято, а гарантії на задоволення всіх вимог кредиторів орган місцевого самоврядування не надає? На якій стадії провадження (до чи після затвердження реєстру вимог кредиторів) можливе таке припинення провадження у справі?Господарський суд може припинити провадження на будь якій стадії за наявності рішення органу місцевого самоврядування про незастосування судових процедур та надання гарантій  задоволення всіх вимог кредиторів.Відповідно до положень статті 85 Закону, територіальна громада має право звернутися до господарського суду із клопотанням про припинення провадження у справі про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності, що має суспільну або іншу цінність, до якого має бути додано: 1) її рішення; 2) гарантії виконання вимог кредиторів. Така побудова цієї правової конструкції обумовлена необхідністю забезпечити запобіжник від ухилення від сплати  боргів боржника — надання гарантій. Відтак, суд може задовольнити клопотання територіальної громади про незастосування до боржника процедур банкрутства та припинення провадження у справі про банкрутство тільки за умови надання разом із таким клопотанням гарантій виконання всіх вимог кредиторів. До того ж таке рішення може бути прийнято не будь-ким із представників територіальної громади (наприклад, головою міської ради), а виключно на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування. Це є також запобіжником від зловживань посадовців органів місцевого самоврядування, спрямованих на надання боржнику певних преференцій та створення можливостей для ухилення  від виконання зобов'язань перед кредиторами.Відповідаючи на другу частину запитання, слід зазначити, що господарський суд може припинити провадження на будь якій стадії провадження у справі про банкрутство за умови надання належних гарантій, що забезпечують дотримання прав кредиторів та досягнення мети застосування процедур банкрутства – розрахунки із кредиторами.